Українська|English

Соціальний діалог і сталий розвиток: порядок денний для громадянського суспільства

В Україні є цілісна національна система соціального діалогу. Це – розгалужена законодавча база, інституційні органи та форми взаємодії.  
Сторони соціального діалогу беруть участь у законотворчому процесі, надаючи пропозиції до проектів законів України, актів Кабінету міністрів України тощо.  Водночас, національна система соціального діалогу не виконує поставлені перед нею завдання на належному рівні через низьку інституціоналізацію суб’єктів соціального діалогу; відсутність механізму імплементації рішень; формальність і невиконання колективних угод і договорів; неспроможність організацій роботодавців і професійних спілок до ефективної взаємодії із органами центральної і місцевої влади, а також слабке залучення організацій громадянського суспільства до процесу соціального діалогу.

Водночас необхідно враховувати, що ефективність діалогу залежить не тільки від безпосередніх учасників або нормативної бази, а й від низки «неформальних» факторів, серед яких є наприклад близькість великого бізнесу та інститутів влади, або зовнішній вплив (МФВ, Світовий Банк, Європейська Рада і т.д.).
В умовах загальносвітової кризи вирішення соціальних та економічних проблем вимагає об’єднання зусиль усіх учасників соціально-трудових відносин, вимагає соціального діалогу. Тільки баланс між економічними інтересами бізнесу та соціальними правами громадян може стати основою для сталого розвитку як окремої країни, так і всього світу. Це розуміють і в Європейському Союзі, це розуміють і в ООН. Саме тому питання розвитку соціального діалогу та питання забезпечення сталого розвитку лунають і в рішеннях Генасамблеї ООН, і в рішеннях Міжнародної організації праці, і в документах Європейського Союзу. Важливою складовою успішної євроінтеграції країн Східного партнерства також є забезпечення сталого розвитку і підвищення ефективності соціального діалогу, до якого, крім традиційних соціальних партнерів, — профспілок та організацій роботодавців, мали б долучатися ще й організації громадянського суспільства.
Питання соціального діалогу та участі в ньому НУО розробляються у рамках проекту “Разом сильніші – новий соціальний діалог у країнах Східного партнерства” Бюро соціальних і політичних розробок. Нещодавно в рамках проекту у Києві відбувся міжнародний круглий стіл: Соціальний діалог та сталий розвиток: порядок денний для громадянського суспільства за участю представників Європейського соціального та економічного комітету та Міжнародної організації праці.  Голова правління Бюро Ростислав Дзундза розповідає, що “всім небайдужим громадським активістам потрібно стимулювати і заохочувати ефективне партнерство між державним і приватним сектором та організаціями громадянського суспільства” для створення більш досконалої системи соціального діалогу Україні.
Г.П.: Розкажіть детальніше про проект. Кого він стосується та на що впливає?
Р.Д.: Проект “Разом сильніші – новий соціальний діалог у країнах Східного партнерства” реалізує Бюро соціальних та політичних розробок підтриманий Секретаріатом Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. У його рамках планується розроблення спільного бачення різних зацікавлених сторін стосовно моделі соціального діалогу, який би відповідав європейським прагненням України, та був би ефективним інструментом як забезпечення соціально-трудових прав українців, так і забезпечення сталого розвитку України
Г.П.: Які проблеми, на Вашу думку, можна виділити в організації процесу соціального діалогу в Україні?
Р.Д.: Реалізація проекту “Разом сильніші – новий соціальний діалог у країнах Східного партнерства” виявляє декілька системних проблем у процесі організації соціального діалогу, перш за все: з учасниками соціального діалогу, з винесеної на обговорення сторонами проблематикою, а також з процесом прийняття та реалізації спільних рішень.
По-перше, в соціальних партнерів викликає занепокоєння питання розширення формату соціального діалогу на неурядові (громадські та благодійні) організації. У свою чергу, ця проблема впливає на «відкритість» соціального діалогу і перетинається з проблемою «репрезентативності» соціальних партнерів, яка в нинішніх умовах є інструментом монополізації сторін соціального діалогу, які побоюючись втратити монопольне управління процесом соціального діалогу, блокують доступ до соціального діалогу громадських організацій, що негативно впливає на його ефективність.
.Без системної роботи з підвищення ефективності соціального діалогу та виходу на нові концептуальні підходи щодо вироблення спільних рішень, вплив соціальних партнерів на вирішення соціально-економічних проблем буде постійно зменшуватись.
Г.П.: Що у такому разі Ви б могли порекомендувати?
Р.Д.: Реалізація проекту показує необхідність поєднання двох процесів: процесу “демократизації репрезентативності” та процесу розширення формату учасників. Перший має відбуватися через забезпечення прозорості процедур отримання репрезентативності та включення профспілок і організацій роботодавців в соціальний діалог, другий – через залучення НУО з дорадчою, експертною функцією. Також зрозуміло, що є сектори, де без репрезентативності не можна, це, перш за все, тематика колективно-договірних стосунків. Якщо колективний договір, або угода, укладається тими, хто не відповідає за його виконання, він втрачає будь-який сенс
Тільки такий підхід пожвавить процес соціального діалогу в Україні і надасть йому нового імпульсу. Це також дозволить посилити адвокаційний вплив на владу з метою забезпечення імплементації рішень соціальних партнерів.
Г.П.: Але ж існує думка, що залучення НУО може бути не на користь соціальному діалогу?
Р.Д.: Так, учасники проекту неодноразово відзначали, що залучення недержавних організацій деякими соціальними партнерами може сприйматися як «розмивання кордонів» соціального діалогу та загроза «трипартизму». Хоча в процесі дискусій ні в кого не виникає заперечень, що громадські та благодійні організації повинні бути залучені до соціального діалогу з правом дорадчого голосу та для незалежної експертизи з конкретних питань, пов’язаних з їх діяльністю, тому повинні бути чіткі критерії їх умовної «репрезентативності». Однак, хочу наголосити, що репрезентативність для НУО ніхто вводити не збирається, але потрібно розробити критерії участі недержавних організацій в процесах соціального діалогу, щоб розуміти, кого саме ці організації представляють. Міжнародна Організація Праці в своїх документах також вже говорить про проблематику «репрезентативність» недержавних організацій, які залучаються до соціального діалогу, тобто «крига скресла».
Г.П.: Якими можуть бути ці критерії?
До консультацій та обговорення проблем в рамках соціального діалогу з профспілками та організаціями роботодавців слід залучати лише ті організації, які дійсно представляють певну соціальну групу чи експертне середовище, мають вплив на громаду, відповідний досвід та володіють експертними можливостями, або в якості незалежного аудитора, що буде слідкувати за виконанням рішень соціальних партнерів з одного боку, та як дорадча інституція в рамках вирішення на приклад екологічних питань – з іншого.
IMG_2300
 
Г.П.: Які наслідки  може мати проблема учасників соціального діалогу?
Р.Д.: Проблема учасників і тематики соціального діалогу автоматично впливає на проблему вироблення і прийняття рішень. Якщо аналізувати вимоги профспілок в 2015 році, то значна частина вимог зводилася до механічного підвищення зарплат, пенсій і соціальних виплат. При цьому з боку держави проводиться жорстка політика оптимізації та скорочення соціальних виплат. Це супроводжується «заявленою дерегуляцією» і лібералізацією соціально-трудового законодавства. Такі протилежні інтереси, які не мають ідеологічної платформи для знаходження компромісу, призводять до наступного: державі не вигідно підвищувати ефективність соціального діалогу; Національна Тристороння Соціально-економічна Рада має функції виключно «консультативного» органу і його вплив постійно зменшується; відбувається зниження впливу соціальних партнерів, як на державному, так і на місцевому рівні також мушу сказати про небезпеку підміни соціального діалогу на діалог з неурядовими організаціями, якими набагато легше маніпулювати.
Г.П.: Якими мають бути підходи до формування соціального діалогу?
Р.Д.: Соціальний діалог, як інструмент сталого розвитку, є важливим підходом для формування тематичного поля для сторін соціального діалогу. Він має об’єднати питання соціального, економічного та екологічного розвитку. Це дозволить комплексно підходити до питання планування і виходу на конструктивні рішення в соціально-економічному розвитку, не тільки на рівні країни, а й на рівні окремих регіонів.
Г.П.: Чи зроблено щось у цьому напрямку за останні декілька років?
Р.Д.: Ідея «сталого розвитку» поки що не знайшла повного розуміння серед соціальних партнерів та громадянського суспільства загалом. У контексті європейської інтеграції, соціальні партнери обходять увагою сферу екологічної політики щодо аспектів соціально-економічних наслідків для сфери зайнятості та ринку праці, питань забезпечення конкурентоспроможності підприємств. Водночас в документах ЄС наголошується, що неможливо досягнути цілей і завдань сталого розвитку без активної участі зацікавлених сторін, зокрема і у сфері праці.
Цю проблему також можна помітити і у третьої сторони соціального діалогу – держави: «Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» не розглядає соціальну і екологічну проблематики актуальними аспектами реформ. Натомість у багатьох статтях Угоди про Асоціацію, лунають тези про сталий розвиток і соціальний діалог, а стаття 299 Угоди навіть передбачає створення експертних груп, які охоплюватимуть аспекти сталого розвитку (в контексті тематичного напрямку “Торгівля і сталий розвиток”). Ці групи могли б працювати як моніторинговий інструмент громадянського суспільства, що охоплюватиме аспекти сталого розвитку. Ключова роль в цих групах має бути закріплена за соціальними партнерами та аналітичними центрами, що працюють у соціальній, екологічній сфері. Сприяння сталому розвитку країни в сучасних умовах стає найважливішим завданням соціального діалогу. Перехід до терміну «сталий розвиток» дозволяє, насамперед, отримати комплексні критерії та індикатори оцінки ефективності соціального діалогу та і загального реформування країни.
В Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом сприяння сталому розвитку розглядається як один з головних принципів посилення співробітництва між сторонами, які визнають важливість найповнішого врахування економічних, соціальних та екологічних інтересів не тільки свого відповідного населення, а й прийдешніх поколінь.
Науково-достідний інститут Unicef Civil Society Forum Карітас України Європейська соціальна мережа